Всесвітня історія

Вільгельм ІІ


Епоха Людовіка ХІV


Франція у період Консульства й Імперії


Парусні кораблі англійського флоту в ХVІІ - ХVІІІ ст.


Томаш Масарик


Іслам і суспільство


Хрестоносці

Шарль де Голль (відеоряд)

Мартін Лютер - історія боротьби

(католицький священик, ініціатор руху в Церкві, пізніше названого Реформацією)

Арман-Жан дю Плессі де Рішельє

(французький герцог, кардинал Католицької церкви, міністр Франції. Допоміг королю Людовику XIII зробити Францію могутньою державою. Його метою було зробити монархію абсолютною, він жорстоко розправився з опозицією знаті і придушив політичну владу гугенотів, проте зберіг релігійну свободу. 3а межами Франції прагнув установити верховенство в Європі, зруйнувавши владу Габсбургів, тому підтримував шведського короля Густава Адольфа і німецьких князів-протестантів у боротьбі проти Австрії й у1635 привів Францію до участі у Тридцятирічній війні. Заснував Французьку академію. Його родич Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє був одним з розбудовників Одеси)

Єлизавета I

(королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи у володаря морських просторів)

Марія Терезія Вальбурга Амалія Христина

(ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини, королева Богемії, Королева Галичини та Володимирії та імператриця Священної Римської імперії. Правління Марії-Терезії – епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю)

Війна за незалежність США

Опис храму Амона в Карнаці та Луксорі

Кльоц Василь Ігорович

Військова кар’єра Гораціо Нельсона та його

участь у наполеонівських війнах

«Завтра я виграю або титул лорда, або гробницю

 у Вестмінстерському абатстві»

Г. Нельсон (1758–1805)

Впродовж трьох століть інтереси західних європейських держав стикалися на обширних просторах Світового океану. Англія, Франція, Голандія та Іспанія змагалися за володіння і контроль над ним. Кожна з цих держав намагалася зміцнити свої позиції на морі, і в кожної була своя епоха рішучої переваги. Міць Іспанії скінчилася з розгромом Непереможної армади; перевага Голандії – разом з епохою Рюйтера. З того часу ці дві держави могли відігравати тільки ролі союзників, а головні позиції залишилися за Англією і Францією.

Півтора століття коливалася доля між двома суперниками, і нарешті ця суперечка вирішилася боротьбою в період наполеонівських війн, в якій одну з провідних ролей відіграв заповзятий, навіть трохи зухвалий, з рідкісним знанням морської справи, командувач англійського флоту – адмірал Гораціо Нельсон.

Ім'я англійського адмірала Г. Нельсона – належить історії. Однак, якщо б мова йшла просто про щасливого військового полководця і тільки, навряд чи його біографія залишалася б до цього дня настільки цікавим сюжетом для істориків, публіцистів, кінематографів. В особі ж Г. Нельсона, крім таланту мореплавця, увагу істориків приваблює перш за все незвичайність його кар'єри – до вершини успіху і слави він ішов знизу, прокладаючи собі дорогу не стільки протекцією впливових людей, скільки наполегливою працею, мужністю і героїзмом. Незважаючи на всі його титули і орденські стрічки, адмірал так і не став «своєю людиною» в середовищі англійської знаті [1, с. 4]. Але найголовніше – він перебував на арені європейської історії в один з найбільш драматичних її періодів, коли досягла кульмінації багаторічна боротьба між Англією і Францією за панування на морі, в Європі і в колоніальному світі, який тоді був витворений. В смертельній сутичці зійшлися Франція Наполеона Бонапарта, яка пережила буржуазну революцію і ворожа їй коаліція феодально-абсолютистських держав, очолюваних буржуазною Англією.

Актуальність даної проблеми полягає у важливості для сучасного покоління визначення тих основних особливостей і деталей військового мистецтва, особистісних рис, організаторських здібностей адмірала Г. Нельсона, які допомогли йому добитися успіху у військовій кар’єрі та стати непереможним мореплавцем Англійської корони в цей важкий для країни період.

Дане питання було в центрі спеціальних досліджень, починаючи ще з першої половини ХХ століття. Великий науковий внесок у дослідження проблеми зробили такі дослідники, як В. Трухановський, Ф. Огородніков, В. Даценко, Н. Авраамов, Г. Еджингтон, праці яких присвячені питанням історії війни на морі, біографічним даним про життя Г. Нельсона та низці проблем, що стосуються Англії в революційних і наполеонівських війнах.

 Г. Нельсон народився 29 вересня 1758 р. в сім'ї парафіяльного священика Едмунда Нельсона і його дружини Катерини в невеликому селі Бернем-Торп, розташованому в п'яти кілометрах від моря, в графстві Норфолк. Шоста дитина в сім'ї, він у дитинстві був кволим і слабким, але володів сильним характером і не любив визнавати себе переможеним. Його батько був священиком, обидва його діда, два їх брата, вісім двоюрідних братів і два рідні брати самого Горація входили до касти священослужителів [2, с. 6].

Мати Г. Нельсона належала до старої морської родини, що дозволило йому без будь-яких проблем піти на службу у флот. 1 січня 1771 р. Гораціо став мічманом на "Резонеблі" – кораблі свого дядька, капітана Моріса Саклінга (хоча за правилами йому належало плавати чотири роки юнгою). Так почалася військово-морська служба майбутнього прославленого адмірала.

Після того, як команда «Резонабля» була розрахована і списана з корабля, М. Саклінг отримав командування 74-гарматним лінійним кораблем, що кваліфікувався сторожовим судном, на річці Мідуей. Молодого Г. Нельсона дядько взяв із собою. Той офіційно числився в штатах «Трайемфа», але не перебував на тривалій стоянці, а ніс морську службу, яка давала йому різносторонній досвід і знання [1, с. 13].

М. Саклінг влаштував його на торговий корабель, що йшов у Вест-Індію. Через чверть століття Г. Нельсон згадував: «... з цього рейсу я повернувся в липні 1772. І якщо я не поліпшив свою освіту, то все ж таки повернувся досвідченим моряком» [3].

Після повернення дядько негайно призначив Г. Нельсона на невелике судно, що діяло в гирлі Темзи. Саме тоді він здобув певний досвід і знання лоцманської справи, невтомно лавіруючи між заплутаними і примхливими мілинами в нижній її течії.

У 1773 році Г. Нельсону вдалося взяти участь у полярній експедиції. Два військові кораблі були спрямовані на північ, у бік полюса. Юних моряків забороняли брати в експедицію, але він і ще два його однолітка все ж потрапили на кораблі. Успіху експедиція не мала.

Згодом Г. Нельсона перевели до Англії на фрегат, що плив в Індію. За 18 місяців корабель побував майже у всіх портах Індостану та Перської затоки. Наприкінці плавання Г. Нельсон важко захворів на малярію і був відправлений в Англію на лікування [1, с. 17].

Того ж дня, коли Г. Нельсон повернувся до Англії, отримав розрахунок і був зарахований на 64-гарматний корабель «Уорчестер» четвертим лейтенантом. Через півроку, 9 квітня 1777 р., Нельсон постав перед екзаменаційною комісією адміралтейства та здав державний іспит на чин лейтенанта. На наступний день після іспиту молодий мореплавець отримав призначення другим лейтенантом на фрегат «Ловестов». Призначення на «Ловестов» можна вважати щасливим випадком для Г. Нельсона. Це був 32-гарматний фрегат, тобто корабель рухливіший і комфортабельніший, ніж лінійний, що надавав молодому офіцеру найкращі можливості для самовдосконалення у морській справі. Корабель, із Г. Нельсоном на борту, був відправлений у Вест-Індію для боротьби із північноамериканськими колоніями. «Отже, – писав молодий лейтенант рідним, – тепер я випущений в світ, де я повинен діяти самостійно. Я сподіваюся, що буду робити це з честю для себе і своїх друзів» [3].

Через рік після прибуття до Вест-Індії вмілого та старанного лейтенанта, характер якого приваблював до нього людей, переводять на флагманський корабель «Брістоль», на якому головнокомандувач сер Пітер Паркер тримав свій прапор. Ця обставина, а також війна і тропічний клімат призвели до того, що Г. Нельсон, який вступив на борт корабля в липні 1778 р. третім лейтенантом, до кінця вересня вже став першим.

У червні 1779 році Г. Нельсона (йому не було тоді ще 21 року) призначили капітаном фрегата «Хінчінбрук». «Я отримав цей ранг, – писав Нельсон, – завдяки тому, що пострілом був убитий капітан судна, і я щиро сподіваюся, коли настане моя година покинути цей світ, я покину його таким самим шляхом» [1, с. 16]. Слова виявилися пророчими ...

Стати капітаном у 20 років – це особливо великий успіх і велике досягнення для моряка. Значно важливіше було інше: тепер ніхто не міг обійти його по службі. У англійському флоті офіцери ставали у вищий чин незалежно від термінів отримання його іншими офіцерами. Тобто, капітан ставав адміралом тільки за старшинством, коли підходила його черга. Поки Г. Нельсон дочекався першого адміральського чину, пройшло 18 років. Але, оскільки він опинився в ранзі капітана раніше решти, то адміральський прапор підняв у 38 років – у розквіті сил і здібностей [2, с. 10].

До квітня 1781 року він був призначений капітаном на фрегат «Олбермарл», і знову відплив до Центральної Америки. Г. Нельсон сподівався проявити себе в бою, але настав мирний час, і влітку 1783 р. він повернувся до Англії. У квітні 1784 р. Г. Нельсон, отримавши у командування фрегат «Бореас», знову був направлений до Вест-Індії. Англійці забороняли іноземним кораблям торгувати з англійськими колоніями в Карибському морі, але американці продовжували вести торгівлю так, наче нічого не змінилося. Г. Нельсон з власної ініціативи почав затримувати американські торгові судна. Тим часом, у торгівлі з американцями були зацікавлені англійські купці, що діяли на островах Карибського моря. Вони мали підтримку в багатьох губернаторів і впливових діячів адміралтейства. Прийняті Г. Нельсоном жорсткі заходи зачіпали їх інтереси, і тому купці звинуватили його в незаконній діяльності зажадавши, як компенсацію, велику суму грошей. В цій складній ситуації Г. Нельсона підтримував лише Джон Річард Герберт, губернатор острова Невіс. Він познайомив молодого капітана із своєю племінницею Френсіс Нісбет – вдовою, яка мала дитину. Молоді люди одружилися в березні 1787 р. [4, с. 232].

Але вже через три місяці Г. Нельсон – через своїх численних ворогів був відкликаний до Англії. Впродовж шести років він був позбавлений можливості виходити у відкрите море, отримуючи, як офіцер запасу, лише половину платні.

У 1793 р. Г. Нельсона призначили капітаном 64-гарматного лінійного корабля «Агамемнон», що входив до складу англійського Середземноморського флоту, який був відправлений на боротьбу з революційною Францією.

У цей час він бере участь в обороні Тулона, потім – у бойових діях на Корсиці. Літом 1794 р. Г. Нельсон брав участь в облозі Кальви, де отримав серйозне поранення в обличчя, втративши око. Однак, справжня зірка капітана зійшла в бою біля мису Сент-Вінсент, у лютому 1797 р., в якому адмірал Джервіс із своїми 15 кораблями атакував 26 кораблів іспанської ескадри і отримав блискучу перемогу, – багато в чому завдяки сміливому маневру Г. Нельсона на кораблі "Кептен", що вклинився у бойовий стрій іспанської ескадри і, таким чином, поставив її кораблі між двох вогнів [4, с. 233].

Зарекомендувавши себе в даній військовій операції, Г. Нельсон приймає командування спочатку невеликими з’єднаннями кораблів, а потім і цілими британськими ескадрами на Середземному морі. У 1797 р. його кораблі (три лінійних і три фрегати) штурмують порт Санта-Крус-де-Тенеріфе (правда, невдало; сам адмірал втратив в тому бою праву руку).

Погода не дозволила йому перехопити французький флот, що прямував з генералом Бонапартом до Єгипту, проте при першій нагоді він виправив свою помилку: 1–2 серпня 1798 р. військово-морські сили Франції на Середземному морі перестали існувати в битві біля мису Абукір, яку на Заході традиційно називають Нільською. В ній були потоплені 11 французьких лінійних кораблів з 13, а ті, що вціліли, були згодом захоплені [5].

Після Абукіра Г. Нельсон став національним героєм, пером Англії, бароном Нілу і Бернем-Торпа, отримав довічну пенсію – 2 тис. ф. ст. в рік. Також йому було присвоєно чин контр-адмірала. Ймовірно, найбільш пам'ятний для адмірала подарунок зробив йому командир одного з його кораблів – труна, виготовлена з щогли французького корабля "Орієнт", жертви Абукірської битви. Цей подарунок настільки сподобався Нельсону, що той деякий час возив його із собою і саме в нім був похований [4, с. 234].

У 1800 р., після приєднання Росії до ворогів Англії – 1 січня 1801 р. Г. Нельсона перевели в чин віце-адмірала і направили заступником командувача флотом на Балтиці. Ця ескадра повинна була служити загрозою північним дворам, тим самим, запобігши об'єднанню їх флотів і початку війни з Британією. 2 квітня 1801 р. Г. Нельсон, проігнорувавши прямий наказ старшого адмірала ("Я сліпий на одне око, а тому маю право не все бачити"), атакував і знищив данський флот на рейді Копенгагена. Після перемоги при Копенгагені Нельсон отримав титул віконта і став командувачем Балтійською ескадрою. Його активні дії на Балтиці відіграли важливу роль у відмові Швеції, а згодом і Росії від проведення наступальної антианглійської політики [4, с. 234].

Амє’нський мир на деякий час перервав бойову кар'єру Г. Нельсона, проте ненадовго. Агресивна політика першого консула спровокувала відновлення війни, в якій Нельсон вперше отримав верховне командування, причому на найважливішому театрі військових дій – у Середземномор'ї. Г. Нельсон дізнався про те, що французи пройшли через Гібралтарську протоку лише 16 квітня 1805 р., і одразу ж почав переслідування. Вільнев, як і було заплановано, здійснив перехід через океан, і Г. Нельсон послідував за ним. Близько місяця ескадра Вільнева зміцнювала французькі позиції на островах Карибського моря, чекаючи Нельсона, а 10 червня 1805 р., дізнавшись про прибуття сильної англійської ескадри, Вільнев вирішує перервати операції на Карибах і відпливає до Європи.

Герой Сент-Вінсента і Абукіра очолив командування об'єднаною англійською ескадрою 28 вересня 1805 року, а 21 жовтня 1805 року відбулася одна з найважливіших морських битв наполеонівських воєн – битва біля Трафальгарського мису, в якій беззаперечну перемогу здобула Англія, але ціною життя Гораціо Нельсона, якого було вбито французькою кулею на палубі англійського флагмана «Вікторі» [5].

Перемоги англійського флоту під керівництвом Г. Нельсона мали широке міжнародне значення. У битвах при Абукірі і Трафальгарі французький флот отримав значні втрати, від яких він уже не міг оправитися. Тривала англо-французька боротьба за панування на морях закінчилася беззаперечною перемогою Англії і встановленням її панування в Світовому океані впродовж ХІХ століття.

У 1830 р. у центрі Лондона за проектом будівельника Букінгемського палацу архітектора Дж. Неша була створена Трафальгарська площа, а ще через 12 років, у 1842 р., в центрі площі був встановлений пам'ятник адміралові-лорду Гораціо Нельсону – статуя в три людські зрости на постаменті висотою 50 метрів, що охороняється бронзовими левами – символами могутності Британської імперії, якій видатний англійський адмірал Гораціо Нельсон присвятив усе життя.  

Отже, військова кар’єра Гораціо Нельсона служить зразком військово-морського мистецтва, яке було важливим фактором у військових діях на морі впродовж усього ХІХ століття. Цей досвід залишається актуальним і нині та вражає своєю майстерністю і далекоглядністю.  

Список використаних джерел

1.     Трухановский В. Г. Адмирал Нельсон. – М.: Наука, 1980. – 184 с.

2.  Горацио Нельсон // 100 человек, которые изменили ход истории: еженедельное издание. – 2009. – № 90. – С. 4–30.

3.     Жюрьен-де-ла-Гравьер. Война на море: Эпоха Нельсона. – СПб.: типогр. А. Дмитриева, 1851. Аvailable: http://militera.lib.ru/science/graviere/index.html

4.  Сухоруков А. В. Трафальгарское сражение: 200 ЛЕТ // Новая и новейшая история. – 2005. – №5. – С. 229–235.

5. 100 великих адмиралов: Горацио Нельсон. – М., 2007. Аvailable: http://www.pearlofempire.ru/100-samyh/100-velikih-admiralov/goratscio-nelson.html